Сімейне насиляя (Найцікавіші думки надруковано у журналі "Жіночий порадник" №9 (79) ЖОВТЕНЬ 2013 РОКУ)

[Natalita]

Ніколи не спілкувалася з жінками інших країн, а саме поза СНД. От цікаво, чи тільки наші прекрасні жіночки стільки терплять від життя? Чи може в певний час самі запряглися у це ярмо, і тепер тягнути сил немає, і залишити не виходить?!

[Роксолана]

Багато терплять, бо звикли. Бабця терпіла, мама терпіла, я терплю, донька буде терпіти.... Мало якій вдається розірвати цей ланцюг...

[Фіалка]

Дехто терпить і тому, що боїться, у страху, як кажуть великі очі... Багато жінок терплять через те, що не хочуть щоб люди обговорювали, також бояться втратити сім'ю, щоб діти без батька не залишилися. Хоча який в цьому сенс, не розумію. Адже відбиток в психіці дітей все одно залищиться і невідомо, які потім будуть наслідки(((

[Весна]

А як вам такий вид сімейного насильства, коли під одним дахом живуть три покоління людей? Коли сестра приводить в дім безхатченка, і просить всіх потерпіти півроку, а минає шість років і він сидить у всіх на голові. За ці роки ні роботи не спромігся знайти, ні житла, а його батьки його теж бачити не хочуть. А свою дитину він б'є до ручки періодично... Сказати, викличіть міліцію, просто. На ділі все ж значно важче. Всім сестри шкода, бо ж вже під сорок. Заміж і так вийшла, за першого ліпшого бо треба було. Що, дитину батька непутящого лишити? Доводиться терпіти. Але чому? Чи виправдається колись ця жалість до жінки з дитиною? Чи, колись, таки закінчиться викликом міліції, яка приїде вчасно на розборки. І це не поодинокий випадок. Таких сімей повно навкруги. Когось доїдає син наркоман, хтось чекає з в'язниці чоловіка-зека, боячись відріктися від злочинця, у когось родичі психічно хворі і т. д. Знаєте, я деколи коли читаю в пресі сторінки з кримінальним замітками, де описується "битовуха" співчуваю не жертвам, а ніби злочинцям. Це ж як потрібно було людей довести до ручки насильством, щоб вони пішли на злочин?

[Марта]

Мені знайома така ситуація, про яку Весна розказує. У нашому будинку в одній квартирі жила, вже покійна бабця. Її донька сиділа в тюрмі. Бабця ця виховувала її трьох доньок від різних чоловіків. Так, ось, коли її донька з в'язниці вийшла життя цілому під'їзду не стало. П'яні гулянки, розборки, крики тої бабці..... Потім бабця померла. На якийсь час все стихло, а тепер періодично таке виникає. Міліція на виклики вже і приїжджати не хоче. Її дітей примусово забрали до дитячого будинку... А це ж теж вид насильства, коли страждають нормальні люди.

[Ліла]

Нещодавно я дізналася, що моя колишня однокурсниця на межі розлучення. Усі наші знайомі, які знали їх були в шоці! Як? Такий добрий чоловік! Усім допомагає. Навіть сусідам ніколи не відмовляв у допомозі, чи-то підвезти когось кудись, чи за покупками на гуртовий ринок поїхати, з нам був привітний, милий, коли вони з танею ще зустрічалися, а тут… усі дізнались, що насправді цей чоловік ненавидить не лише дружину і доньку, а й взагалі усіх людей! Тільки тепер ми дізнались, чому наша Таня покинула навчання на четвертому курсі (бо чоловік вирішив, що їй досить вчитися). Вона сиділа вдома, а він періодично її бив, за те, що не працює. А працювати ж їй він теж не дозволяв, і ґвалтував. Про це вона нам зізналася. Чому зникла з нашого поля зору (бо не дозволяв їй зустрічатись з подругами і не давав грошей на новий одяг). Що одного разу підняв руку на тещу, Танину маму і це стало крапкою. За підтримки матері й родини Таня таки подала на розлучення. Ми теж на її боці. Так-що про будь-яке насилля не потрібно мовчати. Потрібно кричати! Уявіть, що б було, якби не Танина мама?..

[Zik]

Щастя, що я особисто не знаю, що таке сімейне насильство, взагалі будь-яке насильство. Я виросла в люблячій родині, де батьки поважали один одного і цьому ж вчили нас, дітей. А вперше з цією темою я стикнулась тоді, коли помер мій свекор. Якось я зайшла провідати свекруху. Вона зробила чай, ми розговорились і тут вона заплакала і зробила зізнання, що не дуже доброго чоловіка мала. Він пив, її бив. Діставалося й синам в дитинстві. Він міг як покарання їх мочати головю в унітаз, або на голову міг вилити манну кашу, якщо вони не хотіли їсти. Їй, як жінці не дозволяв купувати новий одяг. Купував сам, те, що подобалося йому і змушував її це носити. А їй діватись не було де. Мусила. Косметикою їй теж не дозволяв користуватись. Ось тоді я й зрозуміла, чому при першій моїй зустрічі з нею вона мені здалася дуже тихою й сумною. Після цього у мене була вдома розмова з чоловіком. Чому він нічого мені не розповів про себе? А він сказав, що йому було соромно зізнатисть у тому, що виріс серед насилля... Після цього минуло вже шість років. Бачили б ви мою свекруху! Жінка розквітла! Зачіска, манікюр, гарна сукенка. Та в неї життя тільки почалося.

[Даша]

Як на мене економічний вид насильства найстрашніший. Бо ж цього починаються інші види насильства. Як жінка не має грошей аби винайняти чи купити собі окремо житло й втекти від психа-чоловіка, то про що тут говорити? Тут я згідна з Весною, що таких жінок-злочинців через побут шкодувати треба. І не у в'язницю садити, а в тихий санаторій на лікування відправляти. (тільки прошу розуміти, що саме я маю на увазі).

[Роксолана]

Повідомлення від Весна

А як вам такий вид сімейного насильства, коли під одним дахом живуть три покоління людей? Коли сестра приводить в дім безхатченка, і просить всіх потерпіти півроку, а минає шість років і він сидить у всіх на голові. За ці роки ні роботи не спромігся знайти, ні житла, а його батьки його теж бачити не хочуть. А свою дитину він б'є до ручки періодично... Сказати, викличіть міліцію, просто. На ділі все ж значно важче.

Так, Весно, складна ситуація. Мені особисто більш-менш знайома. Щось подібне є в моєї родички. Причому страждає не лише вона, а й всі, що поруч. Так і живуть. Родичка вже ні на що не сподівається. Як він їй грошей не давав три місяці, то вона аби дитині їсти купити заклала в ломбард спершу обручку потім ланцюжок. Та так і не викупила назад... Його родичі теж про нього знати не хочуть. Хоча мають власний дім, город і могли б дитині і фрукти передавати, та й взагалі якось віддячувати тій родині, яка прийняла за зятя їх сина. Родині, де він дупу миє і за воду не платить, де їсти готується, а він за газ не платить. Так і живуть. Покричать, посваряться, випустять пару, потім якийсь час тихо. Родичка не раз у сварці йому кричала аби забирався геть до своєї мами. А він тоді притихає, бо знає, що діватись нікуди і крити йому нічим. Так всі черз нього й мучаться...
Я не раз їй казала, що як я після весілля привела на півроку свого чоловіка у дім батьків, то свекруха щотижня пакунки з їжею передавала і гроші аби на її сина косо не дивилися і він ні в кого на шиї не сидів. Як домовились на півроку так слова і дотримали. А в неї він живе вже сьомий рік. Її мама з болячок через нерви не вилазить, батько у лікарню періодично з серцем лягає. І родичка ж набагато розумніша за свого чоловіка й освіту вищу має на відміну від нього. Але, бачте, це напевно щось в жінці в середині має бути що вона погоджується насилля терпіти.

[anet]

Ну тому що завжди хочеться, щоб було все як у людей -- сімя, діти, чоловік. А ще коли всі дружно кажуть, який він у тебе уважний. Хіба наважишся розказати, що живеш із тираном. Нещодавно познайомилася з дівчиною -- 25 років, а вже вдова. Я їй співчутливо так, кажу -- важко самій виховувати дитину? А вона каже, що якби її чоловік не потрапив в аварію, то напевне вже не було б на світі ні її, ні її сина. Виявляється чоловік не хотів аби вона народжувала. І коли дівчина навідріз відмовилася робити аборт, то він її вдома і насилував, і бив -- щоб вибити з неї дитину! А вона боялася навіть батькам про це розказати. Ну а міліція відповіла просто -- сімейні справи, розбирайтеся самі!