спільне проживання до одруження (Найцікавіші думки надруковано у журналі "Жіночий порадник" 3 (61) КВІТЕНЬ 2012 року)

[anet]

це не я так вважаю, так вважає церква. Можливо, і є якийсь сенс у такому проживанні. Я цього не заперечую. Але які ж ви віруючі???? Просто визнавати існування вищої сили???? У вас з цим проблем нема, бо ви просто про таке ніколи не задумувалися. А жаль!

[Bogema]

ми задумувались і не раз, вірити в Бога і молитись до нього тоді, коли до цього серце лежить, а не по примусу "бо треба" це віра, а от релігія на даний момент - це суцільна політика. поділені церки навіть в Україні, на різних мовах Служба,гляньте чи є таке в буддистів чи ісламців?! віра в них одна, в одну релігію. тому це, як я вже казала флуд. не завжди віра і релігія повинні бути паралельно, це різні за своїм наповненням сенси.

[Оксанка]

Кожен сам вирішує, жити разом до весілля, чи ні. Але поживши разом, чи захочеться потім узаконювати стосунки, якщо і так все влаштовує? Хіба що ради народження дитини. Але це тільки моя думка, тому що я не прихильник таких стосунків.

[Bogema]

не тільки заради дитини, але й заради того, що кохаєш людину, з якою готовий розділити все своє життя

[Nadiya]

Так багато різних поглядів, різних думок, що не знаю з чого почати. Мабуть розповім трошки про себе. У свій час я теж хотіла попробувати спільного проживання до жлюбу. Не тому , що батьки так радили, Чесно кахучи вони не дуже в захопленні від гражданського жлюбу, але на пролом нені б не пішли, та не проте хочу написати. Я просто була ще дуже юна, а хотілося чогось постійного, більш серйозного, а не просто прогулянок за ручку, і тайком вкравшого для себе сексу. Тим більше ми були один від одного далеко(дуже часто не могли бачитися), а хотілося кожин день засинати і просинатися разом, мабуть як і кожній закоханій дівчині. Але мій кохоний не поспішив лишити там роботу і переїхати до мене. Я йому предлагала разом знімати квартиру і найти поблище роботу, бо сама ще навчалася і проживала в гуртожитку. Він казав не хочу роботу міняти. Натомість запропонував одружитися, тоді вже буде вагома причина змінити роботу і переїхати. Не зхважаючи на наш юний вік розписалися, через три місяці повінчалися, я добилася в себе в гуртожитку кімнати для нас, ось то і було для нас щастя. Я молода дружина приходила з навчання, готувала чоловікові вечерю, чекала з роботи, і насолоджувалися один одним. Чесно кажучи я вдячна зараз що не получилося в нас тоді жити разом без шлюбу. Проживши певний час з чоловіком, мабуть кожна мудра жінка погодиться, що сім"я тримається не тільки на самому коханні, а й на безліч інших вагомих чи не дуже принципах.( Обов"язки, привичка , відповідальність, діти та інші навідь най менші дрібнички можуть зберегти сім"ю) І тільки відійшовши від навідь деколи незначної сварки , розумієш, що шлюб врятований через ту чи іншу причину, а хто зна чи зберігся б він узагалі якби шлюбу не було. Просто так розбіглися як в морі кораблі, і може обої і пожаліли б проте пізніше, та час назат не вернеш. І ще одне зараз, після кількох років серйозності і відповідальності так бракує тих невинних прогулянок за руки., та вже незевжди на те стає часу. Тож цінуйте кожну мить свого життя і не намагайтесь дорослішати раніше , бо час назад не повернеш, а повірте мені, іще не раз захочеться безтурботної юності хоч на чуть-чуть . Навіть коли у тебе в сім"ї усе бездоганно .

[Bogema]

Дякую за ваш погляд і розповідь, проте кожному своє ви ще були студенткою, коли вийшли заміж, а в нас вже навчання нема, отож і студенські роки пройшли, тому нам потрібна стабільність у завтрашньому дні. В шлюб вступати поки вже тепер я не хочу, ще хоча б рік, а жити з коханим - одне задоволення

[Nadiya]

Цілком погоджуюся, кожному своє, у кожного своя доля, у кожного своє життя. Заставляти когось жити так, чи інакше не можна. Одне діло навести приклад, чи підказати , а друге вказувати чи наполягати. Того,що ніхто не знає, що кого чекає. Але хочу дати пораду, що не завжди спільне прошивання до шлюбу гарантує щасливе життя. Ні , сімейне життя зовсім інакше, не передбачуване. І характер людини досконало ти не можеш вивчити.Навіть після десяти років сімейного життя люди розводяться і стверджують,що характерами не зійшлися, то що може дати кілька місяців цивільного шлюбу. Я не кажу категорично ні , такому життю, але раджу незатягувати з весіллям. А спільне проживання це хіба, що невеличка підготовка до створення сім"ї, свого роду новий перехід у стосунках. Різниця стосунків людей дуже сильно міняється. Одне діло бути просто знайомими, інше дружити, ще інше зустрічатися, жити цивільним шлюбом, зовсім інше після весілля, а ще інакше коли з"являються діти. Тож не путайте зустрічання, чи проживання разом із сімейним життям, та ще й коли є дитина.Це зовсім інше відчуття, інші проблеми , інші права, інакші обов"язки. Але кожному своє, кожен живе як вміє, бо жити так як хтось у нього ніколи не вийде, як би не старався. Тож не гонімся за чужим, за невідомим, а цінуймо те що маємо, щоб не плакати коли втрачаємо.

[Алена]

Я переглянула усі попередні думки щодо Вашого питання і хочу висловити свою думку щодо цього. Я особисто переконана в тому, що молодим людям, які хочуть створити сім’ю, варто деякий час пожити разом. Життя під одним дахом абсолютно відрізняється від, так би мовити, зустрічей. Кожна людина має свої повсякденні звички, уподобання. І не факт, що друга половина зможе з цим змиритися. Звідси витікає переважна більшість сімейних конфліктів. Те саме можна сказати і про сексуальну відповідність одне одному. Тож краще усі крапки розставити перед весіллям, ніж потім мучити одне одного, або ж розлучатися. Хоча, звичайно, не можливо передбачити усього. Життя складна річ і стосунки розвиваються протягом усього сімейного життя пари.
А на рахунок людського осуду, можу сказати одне - усім ніколи не догодиш. І як би ми в своєму житті не вчиняли, завжди знайдеться парочка лицемірних "доброзичливців", які нас засуджують, хоча, по великому рахунку, не мають на те жодного морального права. Тож, живіть своїм життям і ні на кого не зважайте. Як би Ви не вчинили - це є Ваше життя і Ваш вибір. Бажаю Вам успіху і кохання.

[Bogema]

Надія,спасибі вам що пояснили, а то ж ми і не знали що зустрічатись, жити і жити з дітьми це різні речі
Алена, напевне в мене міраж, але нарешті я знайшла те, повідомлення, яке хотіла прочитати. Ви мене цілком зрозуміли.
Суть саме в тому щоб перевірити чи ми в шлюбі зживемся,в мене непростий характер і тому я хочу бути певною що коханий знає на що йде.

[***Лариса***]

Скажіть, Bogema, а чи таким вже важливим для вас є людський осуд? Чи це ті люди, які вас засуджують будуть вам допомагати у важкі хвилини, чи підтримувати у вашому житті? Головним для вас має бути відношення до усього цього ваших рідних і близьких.
Знаю я історію, яка сталася з однією моєю знайомою і вона якраз може бути прикладом того, що не слід зважати на те, як у нас прийнято - "а що люди скажуть..." А люди скажуть.....в цьому навіть не сумнівайтеся, люди завжди намагаються підгледіти якусь дрібницю, обговорити та засудити. Таке життя і нічого з цим вдіяти не можна, на жаль. Так ось, повернуся до історії - моя знайома мала виходити заміж. Вже усе було готове до весілля і десь за тиждень вони з молодим чоловіком, раз вже все одно одружуються, вирішили вперше спробувати інтим. До цього усі їхні відносини обмежувалися невинними пестощами. Те що на неї очікувало, вона не могла собі уявити і в страшному сні. У хлопця виявилися певні інтимні уподобання, після яких їй прийшлося ховати синці. Звичайно, дівчина навідріз відмовилася виходити за нього. І ось тут якраз і спрацював той самий стереотип - а що люди скажуть. Батьки та родичі були в істериці - як же так, усе готове, яка ганьба перед людьми....Її слова сприйняли за звичайний острах перед весіллям та просто примусили де сварками, де сльозами вийти заміж та обвінчатися. Весілля відгуляли.
Закінчилася ця історія десь роки за чотири, коли вона нарешті змогла отримати церковне розлучення. При тому, що втікла від чоловіка на заробітки десь на протязі року після весілля.
На мою думку, це сумна і повчальна історія для любителів фрази - "а що люди скажуть". Шановні, живіть своїм розумом. Це ваше життя і дається воно вам один раз. А вам Bogema бажаю щастя і кохання.