Донька моєї подруги лесбіянка (Найцікавіші думки надруковано у журналі "Жіночий порадник" №2 (96) ЛЮТИЙ 2015 РОКУ)

[Марта]

Я теж маю доньку. До своєї придивлялася ще з пелюшок, якщо можна так сказати. Якими іграшкам бавиться, з ким товаришує у садочку, школі. Коли доньці було тринадцять я так між іншим завела розмову на цю тему. Відповідь доньки мене «вбила наповал»: - мамо, подивись на мене. Я все зрозуміла. А також те, якою дурепою була. Слава Богу, що я не «додумалася» синів подруг до хати приводити. Зараз моя донька вже має власну сім’ю. Тож, Каріно, починаю думати, твоя подруга просто має проблему у спілкуванні з дитиною? Може, дівчина зопалу так сказала...

[Каріна]

Ой, дівчата... навіть не знаю, що вам розказати... я через це навіть з подругою посварилася. Бо переконувала її зрозуміти доньку і не робити з мухи слона. Але ж ви знаєте сільських жінок. У селі якщо у вісімнадцять ще нікого нема, вже не така, вже щось не так, а у двадцять вже хрест на долі ставлять якщо до весілля не йде.

[Зіронька]

Каріно, поговоріть з дівчиною, розкажіть їй, що мамі у її випадку легше буде підіграти, ніж мізки вправити. Навіщо собі життя псути тільки через те, що мама собі у голову вбила? Ну не може ж мама її змусити закохатися, заміж вийти? Тим більше, що як ви казали, мама доньку сама виховувала. Не кожна жінка може пройти цей іспит на відсутність чоловіка. Є такі, які власні комплекси на дітей переносять. Якщо мама така затята, то може в неї у самої «рильце у пушку»? Звідси і витоки проблеми? А дівчина ще молода, ще встигне пізнати чоловіка, та й не одного. Розкажіть дівчині народну притчу про те, як дві жінки втікають від лева і кожна з них каже, Господи, зроби так, щоб переді мною з’явилося дерево зі стількома гілочками, скільки у мене було чоловіків. І ось перед одною жінкою з’явилося дерево з купою гілочок. Жінка скоро по них вибралася на сам верх і врятувалася. А перед другою з’явилося дерево геть без гілок. Сіла та жінка під деревом і гірко заплакала... Думаю, далі пояснювати не потрібно. І ще одне, про не традиційність не оголошують одразу, до неї йдуть роками. І якби справді там щось було, мама б це значно раніше помітила.

[Олег]

Так панянки ви праві тут маму треба заспокоїти. Дівчині б порадив привести знайомого хлопця і сказати мамі, що це хлопець з яким вона зустрічається. На якийсь час буде тиша. Правда потім мама за весілля довбати почне, але то вже інша тема.

[Мавка]

Коли мені було 16 років у мене була подруга лесбіянка. Дівчина цього не приховувала, але її мама була не в курсі. Хоча, дивно, адже Наталка одягалася як хлопець, волосся стригла коротко під хлопця. А те, що вона була висока та худорлява (грудей у неї практично не було видно) її на вулиці сприймали за хлопця. У наші компанії усі до неї ставились як до хлопця. Вона поводилась відповідно. Якщо у компанію потрапляли незнайомі хлопці, то вони сприймали її за «свого» а потім відповідно щиро дивувались, що перед ними дівчина. Що цікаво у неї було багато «дівчат» з якими вона ну ви самі розумієте... І дівчата, повірте, до неї липли як мухи на мед. Коли я поступила і переїхала жити у гуртожиток зі мною у кімнаті теж опинилася дівчина-лесбіянка. Але Аліса вже не була схожа на чоловіка. Це була дуже гарна дівчина. У неї вже була своя «дівчина половинка» з якою вона зустрічалася. Після закінчення універу вони одразу почали жити разом. Як там до цього поставились їх батьки я не знаю, але те, що серед нас є такі люди це факт.

[Емі]

Розказую історію від імені своєї приятельки. Зі зрозумілих причин вона не хоче реєструватися на форумі. Від себе ж додам: ніяка це не проблема. Кожен живе так, як вважає за потрібне. Кожен вільний сам обирати як йому влаштувати своє життя. Тож Каріно, поговоріть зі своєю приятелькою і порадьте краще їй зайнятись облаштуванням власного життя, а не жити життям дорослої доньки. А тепер історія від Емми:

«Коли мені було чотирнадцять я почала звертати увагу на хлопців, ну самі розумієте, перша закоханість, дорослішання і усіляке таке. Але з часом я зрозуміла, що мені подобаються і дівчата. Вперше я це відчула, коли поступила в училище. Мені дуже сподобалась одна моя одногрупниця. Але зізнатись їй у почуттях я не могла. Так і мучилась. Але наприкінці зимової сесії, вірніше в її останній день я таки їй зізналась. Ми роз’їхались по домівках. Коли я повернулась на навчання страшенно картала себе за свій вчинок, але Наталка підійшла до мене і сказала, що все обдумала за канікули і зрозуміла що я їй теж подобаюсь. Тоді я зрозуміла, що це моя доля і я її нікуди не відпущу. Ми разом уже десять років. Наше сімейне життя нічим не відрізняється від життя інших. А ось зі своїми батьками я не спілкуюся. Вони не сприйняли мого вибору і мені від цього боляче. Натомість Наталчині батьки нас зрозуміли тож я маю і маму і тата. Зараз з Наталкою ми подумуємо усиновити дитинку з дитбудинку. Все таки за десять років ми чогось досягли у житті. Можемо подарувати щастя знедоленій дитині. Та й нашим батькам онук потрібен».