Вчитель розказує учням: — Місяць дуже великий. На ньому могли б розміститися мільйони людей.
Малий Петрик зітхнув.
— Чого це ти зітхаєш? — здивувався вчитель.
— А що робитимуть ті бідні люди, коли місяць стане серпиком?
***
— Васю, — говорила Орися, — чому ти такий замурзаний?.. Я навіть можу вгадати, що ти сьогодні їв на сніданок.
— Угадай.
— Яєчню, от що.
— А от і не вгадала. То я ще вчора яєчнею снідав.
***
Вчителька:
— Який це час: я вмиваюсь, ти вмиваєшся, він вмивається?
Учень:
— Неділя.
***
— Піду погуляю! Я вже прочитав усю книжку.
— Так швидко?
— Та в ній майже всі сторінки вирвано!
***
— Тьотю, у вас є таке мило, щоб з нього була біла піна?
— Щось не розумію тебе...
— Я купляв і зелене, і жовте, і рожеве мило, а піна завжди була... чорна.
***
— Що ж це в тебе знову двійка з англійської?
— Вчителька сказала, що ми з нею розмовляємо різними мовами.
— Ти чому запізнився в школу?
— Я хотів порибалити, а батько не взяв мене.
— Правильно зробив. Він, мабуть, пояснив тобі, чому треба йти до школи, а не рибалити.
— Звичайно. Він сказав, що черв’яків мало, на дві вудочки не вистачить.
— Що ж ти шукаєш Індію в Америці?
— Гм... А я повторюю геніальну помилку Колумба...
— Чому півень на одній нозі стоїть?
— Тому, що коли підніме й другу, то впаде.
— Ти був сьогодні в зубного лікаря?
— Був.
— Ну й що? Зуб більше не болить?
— Не знаю. Лікар залишив його в себе.
— Ти давно граєш у футбола? — запитують у десятилітнього Віті.
А він відказує:
— З дитинства.
***
— Що таке пряма мова? — запитує вчителька Василька.
— Ну, це коли людина про щось говорить відверто!
— Наприклад?
— Я не вивчив уроку.
Сашко запізнився до школи й виправдовується:
— Даруйте, Іване Івановичу, але мама сьогодні проспала.
***
Юля спитала маму: «А чи знаєш ти, що важливіше — сонце чи місяць?» — і сама відповіла: «Звичайно, місяць. Бо він світить уночі, коли темно, а сонце лише вдень, коли й так видно».
***
—Тату, а наш вчитель тобі заздрить!
—Чого б то?
—Хоч що б я зробив, він завжди :«Ех, якби я був твоїм батьком!»
***
— Ти до школи хіба не йдеш? — запитує батько у Павлика.
— Ні.
— Чому?
— Вчителька просила, щоб сьогодні до школи пішов ти.
***
— Олю, ти за що сьогодні двійку одержала?
— За співи...
— Невже ти не могла заспівати як слід?
— Я заспівала, але на уроці... математики.
***
— Славко, у вашому класі виходить сатирична газета?
— Виходить регулярно. Завдяки мені.
— Ти редактор?
— Ні, постійний герой.
***
— Ти розв’язав задачі, які вчителька задала на сьогодні?
— Тільки одну, мамо.
— Яку?
— Ту, що списав у Миколи.
***
— Я не хочу ходити до школи, — захникав Петрик.
— Чому? — спитав батько.
— Тому що мені скажуть: напиши «А».
— А чому ж ти не хочеш написати «А»?
— Бо тоді мені скажуть: напиши «Б».
***
— І чому це стародавні мудреці казали, що мовчання — золото? — обурюється Дьюла. — Коли я мовчу в школі, то мені вчитель завжди ставить одиницю.
|