Перегляд повної версії : спільне проживання до одруження (Найцікавіші думки надруковано у журналі "Жіночий порадник" 3 (61) КВІТЕНЬ 2012 року)
ми з куханим зустрічаємось більше двох років і плануємо одружуватись,але вирішили не поспішати з ции важлиим кроком і деякий час пожити разом,вивчити звички і характери. Батьки наші дуже навіть за і от ми вже кілька місяців разом живем. Але зрозуміла що люди нас осуджують за такий вчинок. Для мене це було шоком ! А яка ваша думка?
Світлана
05.02.2012, 16:42
Звичайно, традиції та звичаї створення сім'ї ще живуть і впливають на наші рішення. Громадянський шлюб, на мою думку, - це втеча від взаємної відповідальності: я не я і хата - не моя... І, як правило, у програші залишається дівчина. Хоча, я впевнена, кожна мріє бути в шлюбі... НЕвже строк більше 2х років зустрічей не дав вам відповіді на питання: варто чи ні??? Кілька місяців разом щось змінили?
ми не плануємо одружуватись цього року, тому ті кілька місяців це лише початок. ні, цей термін мені відповідей не дав, гуляти, триматись за ручку і говорити про кохання це не те саме, що жити з людиною під одним дахом і бачити його щодня. це стереотип що для дівчини це програшний варіант, оскільки я була ініціатором такого кроку. Мабуть кожна мріє про шлюб, але і кожна боїться зробити помилку, це як лотерея. я заміж ще не хочу, мене поки все влаштовує і цінність сімї не нівелюється в нашій парі.
Згідна зі Світланою, що в програші лишається дівчина. Він може просто так звикнути жити, що і не захоче потім одружуватися. А навіщо? Пропоную тобі Bogema, переглянути фільм "Обіцяти, не означає одружитись" там грає Дженніфер Еністон там знайдеш відповідь на своє запитання.
Чіко, фільм перегляну, дякую, але в мене питань не має :) я задоволена життям, в мене проблем з цим не має :) головне нас підтримують батьки, а думка оточуючих на нас не впливає, просто була цікава думка інших. не потрібно мене переконувати чи засуджувати, пишіть свої думки, а не обговорюйте моє життя :) моє перше повідомлення просто як приклад :)
Світлана
06.02.2012, 17:56
Всі щасливі сім'ї - однакові, а кожна нещаслива - нещаслива по-своєму. Я згодна, що "триматися за ручки" і "життя під одним дахом" - це різні речі, але певна і в тому, що громадянський шлюб і офіційний - це також не одне й теж. Добре, що підтримують батьки вас, хотілося б дізнатися про їхню точку зору... Bogema, якщо ти боїшся зробити помилку, одружившись, значить у тебе є певні сумніви щодо хлопця.На мою думку, кохання або є, або його нема, а затягувати стосунки - це, в якійсь мірі, даремна трата часу. Але, звичайно, кожна пара - це монастир зі своїм уставом, тому, я впевнена, - вам видніше, як будувати свої стосунки:). Бажаю лише, щоб ваша сім'я була щасливою, незалежно від штампу в паспорті!!!!!!:);)
Я все-таки проти цього. Сама б на таке ніколи не погодилася. Якщо я знаю, що виходжу заміж, значить я впевнена у почуттях. І в своєму і патнера. А якщо не впевнена, то спільне проживання лише посилило б цю невпевненість. Ось приміром, спізнився від увечері додому. Я б зробила невинне зауваження, а у відповідь би почула: а ти що мені дружина вказувати, коли приходити? Це звісно, приклад. Але на мою думку, чоловік у таких стосунках думає саме так.
Світлано, спасибі вам :) наші батьки сучасні люди, хоч і вік у них, як кажуть "друга молодість" :) тому батьки нам самі порекомендувли цей варіант.
Оленко, це стереотипна думка :) коли чоловік не поважає, він і дружині скаже що то не її діло, де його носило. в нас такого не має, якщо хтось запізнюється то є на то телефон, тим паче що ми завжди радимся і обговорюємо наші плани. Але це чисто мій приклад
galyna2104
07.02.2012, 11:02
люблю я цей форум. але не розумію, чого всі тут намагаються когось засудити? Якщо людина питає поради - порадьте, а не зацькуйте! Якщо поради не питали, то...
Люди! ЛЮДЕЙ ТРЕБА ЛЮБИТИ якими б вони не були і буде вам щастя :)
А ви Bogema не зважайте. Бажання бути разом із коханим - це круто і на нього не має впливати на те, чи ви одружуєтесь вже, чи збираєте гроші на круте весілля - головне, що вам добре разом!
Єдине, це з досвіду, усі поблажки, які ви свідомо чи підсвідомо робите вашим стосункам зараз з надією, що після одруження це можна буде виправити, - їх вже не виправите, бо обоє так звикнуть :)
ЩАСТЯ ВАМ І КОХАННЯ!
Дякую, Галино, за розуміння :) ви праві за поблажки, про це говорять і батьки. як колись сказала мені одна хороша людина "Чоловіка треба виховувати до весілля, бо потім слова в домі не матимеш"
galyna2104
07.02.2012, 11:26
Дякую, Галино, за розуміння :) ви праві за поблажки, про це говорять і батьки. як колись сказала мені одна хороша людина "Чоловіка треба виховувати до весілля, бо потім слова в домі не матимеш"
:o
Золоті слова! Аот мені цього свого часу не було кому сказати... :)
Роксолана
07.02.2012, 15:37
Золоті слова Bogema! Цілком погоджуюсь. А ось спільному проживанню кажу - ні. Моя думка така: ну має бути в цьому житті щось чисте перед весіллям! Я не про інтим. Про щось духовне, почуття. Ну щоб було відчуття, що ось нова сторінка жіття після весілля буде. Щаслива! А не так, вчора спали, їли разом, потім в окремі машини сіли поїхали до загсу, позабавлялись і знову спати,їсти разом. Ну немає відчуття, що ось, щось змінилося. Тепер ми - подружжя.
В нас кожного дня все змінюється. Навіть в рутині можна знайти щастя :)
Я згідна кожного дня разом їсти, спати і забавлятись і завжди ціную ті миті, коли ми разом обнявшись щовечора дивимося фільм. Мені завжди цього мало і мало :)
Якщо і після весілля то буде - то ось воно моє щастя :)
Роксолана
07.02.2012, 16:10
Рада, що в тебе все так добре. Але я все-таки лишаюся при своїй думці :)
Світлана
07.02.2012, 19:58
Я згідна кожного дня разом їсти, спати і забавлятись і завжди ціную ті миті, коли ми разом обнявшись щовечора дивимося фільм. Мені завжди цього мало і мало :)
:)Тобі дуже пасує цей настрій!!!! Відчувається, що ти щаслива тут і тепер, а заради цього можна все віддати:)... Стосовно побуту, теж згодна з усім, сказаним вище: я в перші роки одруження хотіла бути господинею в усіх домашніх справах, - чоловік не перечив і залишив цей "спадок" на подальше супружнє життя. Не знаю, на кого тепер ображатися, коли сама все вмію, а моє кохання розповідає мені про зорі, які через втому не завжди помічаю... А змінити ситуацію - ох, як архіскладно, але це вже інша тема...;)
Я цей форум тоже люблю, саме за те, що можна почути думку і таку, що зрозуміє, і таку, яка щось заперечить. Бо правда -- десь посередині! А ще розумію, які Богемо, ваші батьки мудрі люди!!!!!! Правильно -- поживете разом, розчаруєтеся в своєму обранцеві і спокійно повернетеся під їхнє тепле батьківське крило!!!!!!!!!!
Як правило, саме на таке надіяться батьки, коли дозволяють ДОНЬЦІ жити цивільним шлюбом. Для чоловіків це не дивина. Живуть вільним життям, зійшовся, розлучився і так далі. а жінка хоче весілля, усіх атрибутів. Якщо на це нема грошей, то вистачить просто розписатися і знати, що він тебе любить назавжди, а не тільки тут і зараз. а як буде завтра -- побачимо! Це нечесно по відоношенні насамперед до жінки!
anet,мої батьки не прагнуть щоб я поверталась під їхнє крило,бо з-під нього і не вилізала))) мої батьки розлучені,в мене прекрасні,дружні відносини з обома. І двоє говорять про те,що якби до весілля мали б змогу пожити то зрозуміли характери одне одного. Я свідок їхнього втраченого кохання через важкі характери. Тому,щоб їхня доця не ламала життя,вони запропонували такий варіант спочатку мені. А я коханому. Отож, в цій ситуації ініціатор-жінка і я розумію яку відповідальність за свою честь взяла :) мене це не лякає,бо часом коханий більше нервує і перепитує "правда,ти за мене вийдеш?" :)
Згодна з galyna2104 на 100%,хочете жити разом живіть, не хочете не живіть.З попередніх висловлювань виходить, що головне мужика "захомутати", а далі вже як вийде.На мою думку так не має бути.Bogema живіть і насолоджуйтесь життям, тільки виховувати чоловіка не потрібно. Це повинні робити батьки, а ви любіть його і будьте щасливі.
Аніка, та вже нема кого хомутати, якщо спільно живемо :)
А в мене навіть думки не виникало щоб до весілля разом жити. Для мене це ну... як примірка мештів. тільки замість мештів тут інтим. Впевнена Bogema,що саме це вас і тримає наразі разом. Особисто я проти таких речей. Бо набридне один можна приміряти іншого. Я саме так вважаю.
ні, для нас обох секс не головне у спільному житті. перед цим вирішенням жити разом ми думали головами, а не інстинктами, це раз, і друге те, що як відомо що кохання побудоване на хімії, ну принаймі так говорять науковці, тому люди живуть в стані закоханості приблизно рік. ми вже пройшли немало перешкод в житті і все ж як не крути, якщо бути точним разом ми вже рівно 2 роки 3 місяці чотири з яких живемо разом. ваша "впевненість" спирається на здогадки, а не на життєвий приклад, а з цього випливає що людина впевненою бути не може :)
Зіронька
12.02.2012, 13:45
Я думаю, тут все впирається у наявність житла для спільного проживання. Якщо воно є - жити можна, а якщо ні? Хіба обоє гроші будуть мати аби його знімати. Бачите як все просто. А з іншої сторони ті, хто до шлюбу спробував усі принади спільного життя, потім у шлюбі нічого нового не матимуть. Особисто я не проти такого життя, але себе в такій ситуації уявити не можу.
відносно житла то цілком правда, бо починати спільне життя з батьками то не то. подивіться на те з іншої сторони, потім у шлюбі не буде "сюпризів" і кусання ліктів, бо я знатиму на що погоджуюсь, як напевне і всі ті, які обрали такий варіант.
"правда,ти за мене вийдеш?"
то може це такий спосіб тримати чоловіка в тонусі????
Щоб він не був до кінця впевненим, що здобув жінку і може розслабитися і кинути брудні шкарпетки під ліжко! раптом і справді не вийде за нього заміж!
я про таке не подумала, але як варіант можливий, хоча все таки проживання разом -- це вже шлюб! як би ти цього, Богемо, не заперечувала! ті ж обовязки і зобовязання! тільки без будь-яких гарантій
Анет, я цього і не заперечую))) мені це подобається))) так, я беру на себе обовязки, на мені відповідальність і я вчуся з тим всім справлятись, принаймі потім скажу "бачили очі що вибирали"))) так, на таке його питання моя відповідь "зробиш офіційно пропозицію, місяць почекаєш і дізнаєшся", бо і він розуміє що для нього це тест, я обираю чоловіка на все життя і планую виходити заміж єдиний раз, тому усі його чи мої недоліки ми вчимося любити вже)))
Особлива
24.02.2012, 20:55
Жити "життя до одруження" - це краще, ніж обпектися після... . Ок так і живеш, взнаєте один одного на побутовому рівні, характери, пристосовуєтесь один до одного, а щодо недоліків....... не варто за це любити!!!! Я в свій час не зважала на недоліки, ну подумаєш.... до матері підняв голос (до мене ж ніжно...) , ну подумаєш.....з друзями пива, чи 100-грам випив!!!!! Це ж чоловік!!!!! Так..... а потім, як почалось після одруження проявлення характеру! Біди нахлібалась. А тепер.... розлучнення - паспотр спорчений, та й життя з тираном!!! Може скажите - "поспішила" - та ні.....! любила. Та й батьки наполягали - спочатку одруження, а потім спільне проживання-такі виховані. А нещодавно і самі змінили думку)))) - Кажуть- " Треба певно пожити разом, взнати характер, а з штампом не спішити" То ж треба було мені в " ГЕ" вляпатись, що б батьки перестали пхатись до мене, і повчати мене, як жити, та й ще й змінити свою думку!!!!!!
То ж я ЗА "життя одруження!!!!!"
Особлива
24.02.2012, 20:57
А секс - відіграє Важливу роль!!!!! Повірте!!!!
на щастя чи на жаль, в мого трохи інший недолік. він до мами голосу не піднімить, та що там до мами, на собаку прикрикнути не може, але все навпаки, до мами аж занадто сюсюкається, це часом насторожує. Відносно сексу я невбачаю чому він настільки має бути важливим. Головне що він є, і обох влаштовує.
Можете мене вважати застарілою і несучасною, але життя без шлюбу це ще й гріх. Не знаю чи дуже тебе це хвилює, але от скоро Великдень. Всі йдуть до сповіді і причастя. І чи знаєш ти Богемо, що за церковними канонами священик навіть не має права тебе висповідати. Сама була в шоці коли дізналася. Виявляється, що вбивця має право у даному випадку на прощення, а той хто живе без шлюбу -- ні! Мене б це насторожило! а що стосується ставлення до мами, то скажу, що також маю складні стосунки з чоловіком через його ставлення до мами, але іноді задумуюся над тим, що мені б хотілося такого ставлення до себе в старості від свого сина.
Анет, ви мене розвеселили, з вашого повідомлення виходить що ми з хлопцем гірше вбивць :D. Ми обоє знаємо що це гріх, але ми обоє люди віруючі, проте не релігійні і за цим принципом живемо. Не буду тут зараз викладати своє бачення відносно релігії, бо це флуд, але гріха ми не боїмося, сповідатимусь наступний раз лише перед весіллям. Знову наголошую, в мене з цим проблем нема, щоб на цю тему розводити тиради.
це не я так вважаю, так вважає церква. Можливо, і є якийсь сенс у такому проживанні. Я цього не заперечую. Але які ж ви віруючі???? Просто визнавати існування вищої сили???? У вас з цим проблем нема, бо ви просто про таке ніколи не задумувалися. А жаль!
ми задумувались і не раз, вірити в Бога і молитись до нього тоді, коли до цього серце лежить, а не по примусу "бо треба" це віра, а от релігія на даний момент - це суцільна політика. поділені церки навіть в Україні, на різних мовах Служба,гляньте чи є таке в буддистів чи ісламців?! віра в них одна, в одну релігію. тому це, як я вже казала флуд. не завжди віра і релігія повинні бути паралельно, це різні за своїм наповненням сенси.
Кожен сам вирішує, жити разом до весілля, чи ні. Але поживши разом, чи захочеться потім узаконювати стосунки, якщо і так все влаштовує? Хіба що ради народження дитини. Але це тільки моя думка, тому що я не прихильник таких стосунків.
не тільки заради дитини, але й заради того, що кохаєш людину, з якою готовий розділити все своє життя
Так багато різних поглядів, різних думок, що не знаю з чого почати. Мабуть розповім трошки про себе. У свій час я теж хотіла попробувати спільного проживання до жлюбу. Не тому , що батьки так радили, Чесно кахучи вони не дуже в захопленні від гражданського жлюбу, але на пролом нені б не пішли, та не проте хочу написати. Я просто була ще дуже юна, а хотілося чогось постійного, більш серйозного, а не просто прогулянок за ручку, і тайком вкравшого для себе сексу. Тим більше ми були один від одного далеко(дуже часто не могли бачитися), а хотілося кожин день засинати і просинатися разом, мабуть як і кожній закоханій дівчині. Але мій кохоний не поспішив лишити там роботу і переїхати до мене. Я йому предлагала разом знімати квартиру і найти поблище роботу, бо сама ще навчалася і проживала в гуртожитку. Він казав не хочу роботу міняти. Натомість запропонував одружитися, тоді вже буде вагома причина змінити роботу і переїхати. Не зхважаючи на наш юний вік розписалися, через три місяці повінчалися, я добилася в себе в гуртожитку кімнати для нас, ось то і було для нас щастя. Я молода дружина приходила з навчання, готувала чоловікові вечерю, чекала з роботи, і насолоджувалися один одним. Чесно кажучи я вдячна зараз що не получилося в нас тоді жити разом без шлюбу. Проживши певний час з чоловіком, мабуть кожна мудра жінка погодиться, що сім"я тримається не тільки на самому коханні, а й на безліч інших вагомих чи не дуже принципах.( Обов"язки, привичка , відповідальність, діти та інші навідь най менші дрібнички можуть зберегти сім"ю) І тільки відійшовши від навідь деколи незначної сварки , розумієш, що шлюб врятований через ту чи іншу причину, а хто зна чи зберігся б він узагалі якби шлюбу не було. Просто так розбіглися як в морі кораблі, і може обої і пожаліли б проте пізніше, та час назат не вернеш. І ще одне зараз, після кількох років серйозності і відповідальності так бракує тих невинних прогулянок за руки., та вже незевжди на те стає часу. Тож цінуйте кожну мить свого життя і не намагайтесь дорослішати раніше , бо час назад не повернеш, а повірте мені, іще не раз захочеться безтурботної юності хоч на чуть-чуть . Навіть коли у тебе в сім"ї усе бездоганно ;).
Дякую за ваш погляд і розповідь, проте кожному своє :) ви ще були студенткою, коли вийшли заміж, а в нас вже навчання нема, отож і студенські роки пройшли, тому нам потрібна стабільність у завтрашньому дні. В шлюб вступати поки вже тепер я не хочу, ще хоча б рік, а жити з коханим - одне задоволення :)
Цілком погоджуюся, кожному своє, у кожного своя доля, у кожного своє життя. Заставляти когось жити так, чи інакше не можна. Одне діло навести приклад, чи підказати , а друге вказувати чи наполягати. Того,що ніхто не знає, що кого чекає. Але хочу дати пораду, що не завжди спільне прошивання до шлюбу гарантує щасливе життя. Ні , сімейне життя зовсім інакше, не передбачуване. І характер людини досконало ти не можеш вивчити.Навіть після десяти років сімейного життя люди розводяться і стверджують,що характерами не зійшлися, то що може дати кілька місяців цивільного шлюбу. Я не кажу категорично ні , такому життю, але раджу незатягувати з весіллям. А спільне проживання це хіба, що невеличка підготовка до створення сім"ї, свого роду новий перехід у стосунках. Різниця стосунків людей дуже сильно міняється. Одне діло бути просто знайомими, інше дружити, ще інше зустрічатися, жити цивільним шлюбом, зовсім інше після весілля, а ще інакше коли з"являються діти. Тож не путайте зустрічання, чи проживання разом із сімейним життям, та ще й коли є дитина.Це зовсім інше відчуття, інші проблеми , інші права, інакші обов"язки. Але кожному своє, кожен живе як вміє, бо жити так як хтось у нього ніколи не вийде, як би не старався. Тож не гонімся за чужим, за невідомим, а цінуймо те що маємо, щоб не плакати коли втрачаємо.
Я переглянула усі попередні думки щодо Вашого питання і хочу висловити свою думку щодо цього. Я особисто переконана в тому, що молодим людям, які хочуть створити сім’ю, варто деякий час пожити разом. Життя під одним дахом абсолютно відрізняється від, так би мовити, зустрічей. Кожна людина має свої повсякденні звички, уподобання. І не факт, що друга половина зможе з цим змиритися. Звідси витікає переважна більшість сімейних конфліктів. Те саме можна сказати і про сексуальну відповідність одне одному. Тож краще усі крапки розставити перед весіллям, ніж потім мучити одне одного, або ж розлучатися. Хоча, звичайно, не можливо передбачити усього. Життя складна річ і стосунки розвиваються протягом усього сімейного життя пари.
А на рахунок людського осуду, можу сказати одне - усім ніколи не догодиш. І як би ми в своєму житті не вчиняли, завжди знайдеться парочка лицемірних "доброзичливців", які нас засуджують, хоча, по великому рахунку, не мають на те жодного морального права. Тож, живіть своїм життям і ні на кого не зважайте. Як би Ви не вчинили - це є Ваше життя і Ваш вибір. Бажаю Вам успіху і кохання.
Надія,спасибі вам що пояснили, а то ж ми і не знали що зустрічатись, жити і жити з дітьми це різні речі :rolleyes:
Алена, напевне в мене міраж, але нарешті я знайшла те, повідомлення, яке хотіла прочитати. Ви мене цілком зрозуміли.
Суть саме в тому щоб перевірити чи ми в шлюбі зживемся,в мене непростий характер і тому я хочу бути певною що коханий знає на що йде.
***Лариса***
29.02.2012, 18:13
Скажіть, Bogema, а чи таким вже важливим для вас є людський осуд? Чи це ті люди, які вас засуджують будуть вам допомагати у важкі хвилини, чи підтримувати у вашому житті? Головним для вас має бути відношення до усього цього ваших рідних і близьких.
Знаю я історію, яка сталася з однією моєю знайомою і вона якраз може бути прикладом того, що не слід зважати на те, як у нас прийнято - "а що люди скажуть..." А люди скажуть.....в цьому навіть не сумнівайтеся, люди завжди намагаються підгледіти якусь дрібницю, обговорити та засудити. Таке життя і нічого з цим вдіяти не можна, на жаль. Так ось, повернуся до історії - моя знайома мала виходити заміж. Вже усе було готове до весілля і десь за тиждень вони з молодим чоловіком, раз вже все одно одружуються, вирішили вперше спробувати інтим. До цього усі їхні відносини обмежувалися невинними пестощами. Те що на неї очікувало, вона не могла собі уявити і в страшному сні. У хлопця виявилися певні інтимні уподобання, після яких їй прийшлося ховати синці. Звичайно, дівчина навідріз відмовилася виходити за нього. І ось тут якраз і спрацював той самий стереотип - а що люди скажуть. Батьки та родичі були в істериці - як же так, усе готове, яка ганьба перед людьми....Її слова сприйняли за звичайний острах перед весіллям та просто примусили де сварками, де сльозами вийти заміж та обвінчатися. Весілля відгуляли.
Закінчилася ця історія десь роки за чотири, коли вона нарешті змогла отримати церковне розлучення. При тому, що втікла від чоловіка на заробітки десь на протязі року після весілля.
На мою думку, це сумна і повчальна історія для любителів фрази - "а що люди скажуть". Шановні, живіть своїм розумом. Це ваше життя і дається воно вам один раз. А вам Bogema бажаю щастя і кохання.
Ларисо, спасибі за повчальну історію. так, ви праві, не потрібно нікого слухати, якби ми слухали і прислухались то не були б зараз разом, просто була цікава думка посторонніх людей. Дякую вам :)
Одне діло знати, що зустрічатися . жити разом і в шлюбі - це зовсім різне, та головне не забувати про це.:cool:
Надія, я ж написала що спасибі вам за пояснення :):rolleyes: ми то в курсі)
Роксолана
04.03.2012, 07:04
Ого скільки всього написали поки була відсутня на форумі :) Підтримую anet. Це справді гріх. Гріх і блуд. А якщо дитину зачнете, тож і вона без Божої ласки ростиме? Я заміж виходила чистою. Взяли шлюб у церкві. Там же хрестили дитину. І я перед очима маю інший приклад: моя сусідка вийшла заміж, але шлюбу не брала, бо ж чоловік обвінчаний з попередньою жінкою. Зовні ніби нормальна сім"я, є дитина. Але якісь вони нещасні. Одразу видно, що не вистачає Божої Благодаті у їх очах. І до церкви ніби ходять.... Але життя у них якесь не впорядковане. То заробітки тимчасові, то сварки.... І хоча ми живемо у 21-му столітті Божих законів ніхто не відміняв, якби людям цього б не хотілося.
Зіронька
04.03.2012, 07:19
Можете мене вважати застарілою і несучасною, але життя без шлюбу це ще й гріх. Не знаю чи дуже тебе це хвилює, але от скоро Великдень. Всі йдуть до сповіді і причастя. І чи знаєш ти Богемо, що за церковними канонами священик навіть не має права тебе висповідати. Сама була в шоці коли дізналася. Виявляється, що вбивця має право у даному випадку на прощення, а той хто живе без шлюбу -- ні!
А чому тоді священники такі пари вінчають, та ще й тоді, коли наречена з пузом? Ті, хто жили разом і мали секс не вважають це гріхом. Як вони будуть сповідатись перед шлюбом, якщо не вважають це гріхом? Бо ж шлюб по любому їм дадуть.... а каяття за гріх же не буде...
Чим швидше одружитеся, тим довше проживете разом! Така моя думка. Щодня пізнавати одне одного. Звичайно, якщо є кохання. А чим довше жити і не реєструватися тим сильніше лякатимете чоловіка в першу чергу штамп у паспорті. І зізнайтесь, Bogema, чи приємно вам коли на якійсь забаві про вас говорять: ну, це типу він з нею живе... звісно, позаочі.
Роксолано, нам не по 15 років, ми маємо голову на плечах, тому дітей до шлюбу не зачнем.
Zik, не лякає, бо ми соціопати, наші забави це родинні свята і пргулянки вдовох чи вилазки за місто. Тому, навіть якщо так, хтось і говоритиме в мене за спиною, то це свідчить що я попереду, а значить мені плювати на думку інших. в мене одне життя і маю право прожити так, як хочу його я, а не так, як "кажуть люди".
Дивно мені було дізнатися, що людей, які провадять спільне життя до шлюбу, ще хтось засуджує (Bogema згадувала про таких, назвавши їх оточенням). Мені здається, що нині, навпаки, засуджують тих, хто такі стосунки засуджує... Та, згадавши святі слова, не будемо судити, щоб і нас не судили, просто поміркуймо на цю тему.
Життя не таке вже й довге, і потрібно багато чого встигнути зробити, у тім числі - народити дитину (може, й не одну). А тут то придивляємось одне до одного, то сходимось, то розходимось, і знову сходимось - уже з кимось іншим... Про народження дитини гарячково згадуємо, коли вже стукнуло 40 і завагітніти проблематично. Та й не в тому річ - діти хочуть молодих батьків, а не віку дідусів-бабусь. А для чого тоді шлюб, як не для подружнього життя з природною метою - народити дітей? Загалом інститут сім'ї знівельований - життя до шлюбу, під час шлюбу, поза шлюбом, коханці, коханки... Це руйнує людство, робить його твариноподібним: навіщо про щось думати наперед, планувати, коригувати, коли можна зійтись-розійтись? Про те, що це неправильно, ми згадуємо хіба, коли щось стається. Й аж тоді каємось, мовляв, гріх усе-таки. От, багато хто каже: щоб не помилитись. А може, ми вже помилились, коли допустили думку про спільне життя без Божого благословення? Коли двоє людей починають жити разом, не спаливши за собою мостів, ці мости їм напевне знадобляться...
ми з куханим зустрічаємось більше двох років і плануємо одружуватись,але вирішили не поспішати з ции важлиим кроком і деякий час пожити разом,вивчити звички і характери. Батьки наші дуже навіть за і от ми вже кілька місяців разом живем. Але зрозуміла що люди нас осуджують за такий вчинок. Для мене це було шоком ! А яка ваша думка?
в мене двояке до такого відношення.
З одного боку, особисто я людина обережна і неприємних сюрпризів не люблю. Хай краще я вже взнаю про якісь особливості мого партнера, аніж буду пізнавати їх щодня у шлюбі (тут хтось красиво писав, але пишуть лише про хороше, а погане відкидають, мовляв, такого не може бути, бо такого бути не може).
Якось я розмовляла із священником, він мені у приклад ставив ті пари, що живуть по 25 років разом і чоловік п"є та зраджує, але жінка терпить, бо то ж її хрест. Або коли обоє ходять справно до церкви і народили 8 діточок, ну бо вони глибоко віруючі, але при цьому чоловік дубасить жінку регулярно. Може я щось невірно суджу, але маю крім того багато прикладів перед очима, думаю, тут не в самому лише благословенні справа, нев самій лише чистоті, воно не є 100% запорукою сімейного щастя.
ЛЮДЕЙ ТРЕБА ЛЮБИТИ якими б вони не були і буде вам щастя
угу, якщо людина розкидає шкарпетки по всій хаті - це одне, таке можна любити. А якщо виявляють якісь непримиримі речі типу насильства ну чи інше, в тому ж дусі... Люди часто вдають з себе кращих, а потім, вже у спільному житті не мож довго притворятись і випливає справжня натура. Не те, щоб я мала на увазі лише крайнощі, сам лише негатив, але суть в тому, що я прихильниця життя до шлюбу. Лише я б із своїм коханим обговорила спочатку умови, наприклад, ми живемо так лише півроку, а далі дивимося, чи одружуватися чи розходитися і взагалі, що далі робити.
Імхо, якщо затягнути таке спільне життя, то потім вже в одруженні намає нічого радісного, по суті, ви просто кладете штампиу паспорт, гуляєте гарне весілля, але ж уже давно живете, як сім"я, то й краси та непересічності події не усвідомлюєте.
А що там люди кажуть "ну це типу, він з нею живе..." - людям завжди буває недогода, ну треба їм хліба та видовищ, вони завжди знайдуть до чого вчепитися. Але ж живемо не заради людей, а заради себе, люди поговорять, але ж із проблемами не допоможуть справитися, тому все має вирішувати той, чиє це життя.
Лише я б із своїм коханим обговорила спочатку умови, наприклад, ми живемо так лише півроку, а далі дивимося, чи одружуватися чи розходитися і взагалі, що далі робити.
ми так і зробили :)
я теж колись давно жив зі "своєю" дівчиною, але весіллям це не закінчилось. якоїсь миті майнула думка, а що якщо вона і до мене з кимось жила? після цього щось пішло не так, але я про те жодного разу не пошкодував
Іван, а спитати дівчину не міг? а як же люди сходять після розлучення і з дітьми? тоді вже точно є думка що коханий/кохана хотіли розділити своє життя з кимось до тебе. І за скільки часу зрозумів що ви не підходите одне одному?
Іван просто молодець! Сам жити з дівчиною взявся, але припущення, що він може бути не один такий, не стерпів. Подвійні стандарти? ;) Ай-яй-яй, поменше б таких хлопців.
jet, я так розумію, в цій темі обговорюється життя до одруження з дівчиною, а не "жінкою з причепом", вибачте за порівняння. як не крути, а одружитись хочеться на "чистій" і бути першим.
хм,а моїх питань значить не бачимо,Іване?
Ви знаєте, я вже цю тему для себе закрила і думала, що мене вже тут нічого не здивує -- помилилася! "потрібна стабільність у завтрашньому дні" -- це ви спільним проживанням без одруження доводите свою стабільність, Bogemo????
А Іван взагалі -- молодець!!!! Я й сама не задумалася про це, бо це ж правда, що чоловік хоче знати що, де, коли і з ким. Є ж правило -- коли чоловік запитує чи багато в тебе було до нього секспартнерів називати не більше трьох! А так живеш ти нині з одним -- не підійшов, за пів року -- з другим, тоже не воно. Там і третій не підійде. а впевненість у завтрашньому дні -- це і є шлюб і впевненість у коханій людині, ти знаєш, що вона тобі не набридне ні нині, ні завтра, ні через півроку.
хааааааа,тут хтось мені рекомендував фільм "Жити разом,не означає одружитись". Там головний герой своїй коханій сказав щось типу того: нащо нам штамп у паспорті? Нащо гучне весілля,для кого? Я з тобою пятий рік не тому що маю якісь обовязки,не тому що мене стримує штамп,а тому що кохаю тебе. Ми ото з коханим подивились той фільм і переконались що зробили правилтний вибір.
Анет,шлюб - це не гарнтія кохання,це не запорука почуттів. Тоді люди не розлучались би після двох років подружнього життя. Так,я маю стабільність в почуттях коханого до мене, в будь-який момент ми можемо розійтись,але ми цього не робимо,бо нас тримає не штамп,не діти,а кохання.
Іван ну так не ви один хочете одружитися на чистій дівчині ;) То навіщо було "псувати" її, погоджуючись жити разом????? От ви стали в неї, нехай навіть першим, вона ж бо думала може, що ви одружитеся. А тут такий облом, пацан щось собі надумав і навіть не удосужився спитати в самої дівчини. Коханням тут і не пахне, лише тупим егоїзмом. Бажаю їй щастя!
Але кохання теж не вічне, Bogemo, і деколи воно не в силі втримати разом. Бувають моменти коли тримають діти, кохання Чи просто штамп у паспорті, а буває коли всього цього, навіть разом узятих- не достатньо. І взагалі для чого на цю тему так спорити? Адже ніхто ні від чого не застрахований, а найголовніше в кожного є своя думка яку він буде відстоювати. Бо всі ми люди різні і живемо по різному. Тож кохання ВАМ і успіху у завтрашньому дні, яким він би не був.!!!!
Надія,кохання вічне - змінюються лише закохані (слова касика). На даний момент,мені спокійно і приємно усвідомлювати що коханий зі мною не з примусу,а з почуттів. Як би не було завтра,аби не гірше за сьогодні і так щодня:)
Bogema ви ж самі пишете, що шлюб - не запорука щастя. В тут же називаєте це примусом. Штамп не є примусом...
Шлюб не примус,поки що. На що і наголошую.
jet,ви невірні витяги робите,бо на даний момент не це нас тримає разом,контекст був саме в цьому. От коли я з чоловіком проживу життя в шлюбі тоді і робитиму висновки чи це був примус,звичка чи кохання на все життя.
А ви знаєте,Bogemo, що таке "КОХАННЯ"- Це по науковому як хімічна реакція. Вона не може тривати вічно, а лишень якийсь проміжок часу. А далі залишається уже інше почуття щось схоже, але вже не те(лишається любов, повага, звичка, спогади, душевний спокій,та багато іншого,а кохання саме по собі з роками проходить.)Можна на прикладі розглянути соду погашену оцтом. Вона якийсь час буде шипіти, бушувати і все підливаючи оцет це продовжуватиметься знову, хоча уже слабше, але у всеїдно через якийсь час згасне.
Надіє, я не вчорашня і знаю за хімічну реакцію, флюїди, харизму і лібідо. я ніде не написала що шалено кохаю свого хлопця, цей період пройшов. Так, я його кохаю, люблю, але почуття ясна річ, з часом видозмінюються, мене влаштовує майбутнє з ним, бо в ньому помимо шаленства, яке було є спокій і рівновага для мене, повага і розуміння для нього, а це також почуття. Кожен в слово "кохання" як і "щастя" вкладає свій власний сенс, насичує слово своїм змістом, тому для вас кохання є чимось одним, для мене - іншим, тому те, що між нами з хлопцем я називаю нашим коханням.
vBulletin® v3.8.3, Copyright ©2000-2024, Jelsoft Enterprises Ltd. Переклад: cheburapin